Права дитини в школі

 ПАМ’ЯТКА  ДЛЯ  ДИТИНИ

Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці – це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання

Булінґ (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «tobully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

Насамперед нагадаю про Конвенцію ООН про права дитини. Цей особливий документ було прийнято 191 країною світу, Україною також!

Кожна дитина має право на життя

• Всі діти є рівні у правах
• Всі діти мають право на любов та піклування
• Всі діти мають право на захист від усіх форм дискримінації
• Всі діти мають право на збереження індивідуальності
• Всі діти мають право вільно висловлювати свої погляди
• Всі діти мають право на вільне спілкування

У цій Конвенції ще багато різних чудових положень, але тобі треба насамперед пам’ятати саме ці. Бо вони дають тобі право захищати себе у будь-яких обставинах та від будь-яких дій. Тоді, коли порушується твій спокій, коли тебе ображають, обзивають, принижують, застосовують фізичні дії або погрожують.

Пам’ятай, що ти маєш право захищати себе та свою гідність завжди. І коли це сварка з другом або якесь непорозуміння з однокласником, що буває часом у всіх. І коли негативна увага та дії щодо тебе тривають уже деякий час. Та якщо у першому випадку ти можеш вирішити проблему самотужки, то в другому тобі обов’язково потрібно звернутися за допомогою

Отже, перший крок у боротьбі з цькуванням – звернутися за допомогою. До кого? Насамперед до батьків. Якщо з деяких причин ти не можеш цього зробити, поміркуй, хто з дорослих може тобі допомогти. Це можуть бути старші брати або сестри, бабусі чи дідусі, хрещені батьки, родичи тощо. Тобто ті дорослі люди, яким ти довіряєш. Саме цьому дорослому потрібно розповісти усю твою історію. Від початку, від першої негативної дії щодо тебе. З усіма подробицями, як би не було соромно та гірко.

По-друге, ніякої самодіяльності. Якщо тебе цькують, діяти у відповідь треба законним шляхом. Усі учасники цих подій будуть відповідати за свої вчинки згідно з законом. Навіть діти, бо з 14 років вони вважаються частково дієздатними і можуть нести покарання за свої дії. В іншому випадку за дітей несуть відповідальність батьки. Тому намагайся не мститися або вирішувати проблему самотужки, як у кіно чи книжці. Твої необдумані дії можуть привести до небажаних наслідків. І знов таки, перед законом несуть відповідальність усі учасники конфлікту, і ти також.

Що ти можеш зробити корисного для себе в рамках закону – вести щоденник булінгу, поки ситуація вирішується. Тобто записувати, коли, хто і що робив тобі або проти тебе. Які свідки були довкола, хто чув та бачив ці ситуації. Це буде така собі добірка свідоцтв цькування. Деякі спеціалісти радять починати вести такий щоденник, як тільки ти помітив прояви цькування щодо себе. Але, як на мене, про це треба одразу казати «своїм» дорослим.

По-третє, як би тобі не було сумно, соромно або зле, не відмовляйся від допомоги психолога. Це той спеціаліст, який допомагає людям, що потрапили у важку ситуацію. Психолог допоможе розібратися в твоїх емоціях, яких дуже багато, вони усі різні і такі сильні, що це може лякати. Ця людина підкаже, як впоратися з негативним досвідом, що залишився після цькування. Допоможе врівноважити твій внутрішній стан. Навчить, як поводитися, щоб не допустити такої ситуації у подальшому, або як припинити цькування якомога раніше. Нагадаю, що робота з психологом є конфіденційною. Тобто навіть батьки не будуть знати, про що ви говорите з психологом, без твого дозволу. Виняток – факти, що свідчать про загрозу твоєму життю.

Ще один важливий момент: якщо це можливо, не зустрічайся та не спілкуйся зі стороною кривдника без батьків або дорослих, які на твоєму боці. У таких ситуаціях, без свідків, можливі погрози або провокації, що можуть призвести до небажаних дій з твого боку.

Наступна порада – по можливості не відмовляйся від своїх інтересів поза школою. Тобто не кидай відвідування улюбленого гуртка або секції, підтримуй  домашні традиції, спілкуйся з друзями. Пам’ятай, школа – це не все твоє життя. Є ще багато місць, де тебе чекають, люблять та підтримують. А наші улюблені справи заряджають нас силою та дають наснагу.

Головне, що ти повинен пам’ятати завжди, – ти маєш право захищати себе, свою гідність та своє життя у будь-якій ситуації! Але захист – це не завжди відповідь на образу чи влучна здача у бійці. Іноді захистити себе – це заявити про своє невдоволення та дискомфорт, моральний чи фізичний. І чим раніше ти про це скажеш, тим легшими будуть наслідки. Не соромся просити поради або допомоги! Ти маєш право на це!

ПАМ’ЯТКА   ДЛЯ  БАТЬКІВ

Може трапитися так, що в класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.

Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім'ях.

Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність. Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

• фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;
• особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;
• особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;
• недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;
• страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;
• відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);
• деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);
• знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;
• високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;
• слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:

словесні образи, глузування, обзивання, погрози;

образливі жести або дії, наприклад, плювки;

залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;

ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;

вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.

фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);

приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).

Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

МОЖЛИВІ  СИТУАЦІЇ

Чи можна уявити собі школу без зауважень? Напевно, ні. Скільки анекдотів і мемів уже вигадали про коронні фрази вчителів на кшталт «Марш додому перевдягатися!» чи «Петренко, за двері!» І навіть під час дистанційного навчання зауваження нікуди не поділися. Безперечно, деякі з них є слушними. Та є й такі, що прямо порушують права учнів.

Це, насамперед, природні права людини, які є невідчужуваними: право на життя, на повагу до честі та гідності, право на свободу та особисту недоторканність тощо. Людина має їх незалежно від віку, статі, соціального статусу, просто за фактом того, що вона є людиною. У Конституції України чітко визначено, що під час ухвалення нових законів не допускається звуження наявних прав і свобод.

Наприклад, найважливіше право кожної людини — право на життя. Воно безпосередньо стосується безпечного освітнього середовища: це відремонтована школа, де немає вікон, що випадають, або незакріплених билець на сходах, де не падають стіни чи стелі, де є якісне харчування, надається своєчасна медична допомога тощо. Чи завжди це право забезпечується у школі?

Ну а вже звичні для нас шкільні зауваження повсякчас порушують права. Ми зібрали найпопулярніших «порушників» і детально пояснили, посилаючись на закони, чому такі вислови не мають звучати у школі.

«Ти прийшов/прийшла у джинсах до школи — марш додому перевдягатися!» «У школі заборонений довгий чуб у хлопців/яскравий колір волосся/макіяж/нафарбовані нігті!»

Кожна дитина має право на індивідуальність — зазначено у Цивільному кодексі України та в Конвенції ООН про права дитини, яка зобов’язує Україну як державу-учасника конвенції поважати право дитини на збереження індивідуальності.

Так само кожен має право на свободу світогляду та віросповідання. Індивідуальність та світогляд якраз і проявляються через одяг, зачіску, макіяж, прикраси. Коли батьки проводжають дитину до школи, вони бачать, як він чи вона одягнута, — тобто вони вже дали згоду на такий зовнішній вигляд дитини. Претензії щодо одягу чи зачіски потрібно винести за дужки стосунків учитель — учень. Зовнішній вигляд дитини вчитель має обговорювати виключно з батьками, бо саме батьки купують дитині одяг, дозволяють фарбувати волосся, робити пірсинг чи макіяж.

Інколи на зборах батьки чи вчителі домовляються про певний дрес-код для всіх дітей класу, однак наша школа вирішила не робити цього: пропонувати батькам витрачати власні гроші чи змушувати чужих дітей одягатися та виглядати певним чином. Тим паче, що такі рішення на зборах приймаються без дітей.

Найчастіше більшість батьків погоджується, що до школи діти мають вбиратися в діловому стилі. Питання перше: який він, той діловий стиль у сучасному світі? І питання друге: що робити тим, хто проти цього або взагалі не був на зборах?

Ми прийняли рішення виховувати у дітей почуття смаку, зокрема й власним прикладом, але не через примус.

Вчителі й діти мають спілкуватися на рівних, між ними немає ієрархії у царині прав людини. Дитина може висловлювати власну думку, бо має право на свободу вираження поглядів, зокрема і щодо свого стилю одягу чи вигляду. Коли дитину змушують йти додому перевдягнутися — це пряме порушення права дитини на освіту: учні приходять до школи, щоби навчатися. Знання можна здобути у джинсах та футболці. На якість знань це ніяк не впливає.

«Поклади телефон у коробку-готель для гаджетів, забереш після уроків».

Телефон — приватна власність учня. Право на приватну власність є непорушним. Тобто коли вчителька на уроці чи на перерві відбирає у дитини телефон, вона порушує це право. Чи може ця ж вчителька забрати телефон у свого колеги? Чи може директор прийти й відібрати телефон у вчительки? Це звучить дико, тоді чому стосовно дитини це сприймається як належне?

Учителі пояснюють заборону телефона на уроці тим, що діти граються, а не працюють. Але це вже питання дисципліни, яке не можна вирішити, просто відібравши телефон. Тим більше, доволі часто діти користуються смартфонами на уроці не для гри, а тому що туди завантажено підручники. Якщо дитина справді бавиться на уроці гаджетом, це питання потрібно обговорювати з батьками і шукати прийнятне рішення: можливо, вони поставлять на гаджет батьківський контроль і заблокують доступ до ігор на час уроків, а можливо, взагалі вирішать не давати дитині телефон до школи. У будь-якому разі це має бути рішення батьків і дитини, а не одноособовий вирок вчителя.

Якщо вчитель помітив, що учень на уроці грається в телефоні, він може попросити учня заховати гаджет у портфель. Якщо ж учень не слухається, це є приводом для розмови з батьками.

«Ти погано поводишся, заважаєш іншим, зриваєш урок — вийди з класу!» «За погану поведінку прибиратимеш клас після уроків!»

Виставляння з класу за двері — це порушення права дитини на освіту. На час уроків відповідальність за дитину несе школа. Якщо учня виставили за двері, вчитель уже не бачить, що й де ця дитина робить. Та є й інший бік: коли дитина на уроці виходить у туалет, учитель також не може контролювати її пересування, але в туалет дітей зобов’язані відпускати.

 «Не були у школі — без медичної довідки до занять не допустимо».

Це знову порушення права дитини на освіту. Причина відсутності дитини у школі підтверджується медичною довідкою або поясненням батьків. Немає різниці, хворіла дитина чи ні, записка від батьків пояснює відсутність дитини у школі. Школа не має права вимагати жодних довідок у разі відсутності дитини чи, тим паче, тесту на COVID-19 після пропуску занять у школі або після повернення із самоізоляції чи навчання онлайн. Порада батькам: якщо від вас вимагають якийсь документ чи довідку, не треба шукати закон, який спростовує цю вимогу. Навпаки, той, хто вимагає документ, має підтвердити правомірність своєї вимоги — показати, де про неї написано.

«Де це написано?» — стандартне питання батьків, яке можна й варто ставити, коли від вас вимагають додаткових довідок чи документів. У більшості випадків нормативного підтвердження не знаходять і відмовляються від них. Відповідь «Завжди так було» не означає, що це є законним.

Коли родина їде у відпустку або батьки знають, що дитина не відвідуватиме школу протягом тривалого періоду через сімейні обставини, батьки мають попередити адміністрацію школи. Це важливо, адже якщо цього не зробити, школа має повідомити територіальний орган Національної поліції та службу у справах дітей про відсутність дитини у школі.

«Зараз контрольна робота, у туалет треба ходити на перерві».

Відвідування туалету — природна потреба, яку діти мають задовольняти незалежно від графіка шкільних дзвінків чи волі вчителя.

Усім варто не забувати, що дитина має людську гідність від народження, як і будь-який дорослий. Саме з рівності людської гідності й виникає рівність людей, закріплена в міжнародних договорах і Конституції України. Маленька людина є рівноправним громадянином і має права людини від народження, зокрема право на повагу до її честі та гідності. А фельдфебельські традиції на кшталт «Стояти, боятися!» мають відійти в минуле, їм не місце в Новій Українській Школі.